Національно-патріотичне виховання як пріоритетний напрямок сучасної школи

Після того як розпався Радянський Союз, в якому система виховання патріота була надпотужною, виховна робота у школі похитнулася і трималася якимось дивом на старих методиках.

Держава протягом багатьох років не могла виробити нову програму національного виховання підростаючого покоління: по-перше, державний інститут не був готовий до таких разючих змін, а, по-друге, влада, яка постійно змінювалася, то переписувала підручники з історії України, то забороняла одні свята та традиції і нав’язувала інші.

У масовій свідомості патріотизм – це, передусім, любов до Батьківщини і діяльність на її користь.

З грецької patris – батьківщина, вітчизна. В енциклопедіях почуття патріотизму трактують як усвідомлену й діяльну любов до своєї Батьківщини, відданість своєму народові, готовність заради них піти на жертви, здійснити подвиг.

І стаття 5 Закону України «Про загальну середню освіту» нам говорить про те, що виховання громадянина потрібно спрямовувати на розвиток патріотизму, любові до свого народу, до України.

Мені дуже близьке ставлення до дітей А.С.Макаренка, який говорив, що діти – це життя, життя прекрасне. Ставитися до них потрібно як до товаришів і громадян, поважати їхнє право на радість і обов’язок відповідальності.

Ми виховуємо у майбутніх громадян України почуття обов’язку, поняття честі, уміння знаходити спільну мову з товаришами, бути ввічливими чи суворими, добрими чи стійкими – залежно від життєвих умов. Загартованість характеру і наполегливість, вміння володіти собою та впливати на інших, здатність будувати і жити, любити і творити.

Дуже важливим є виховання почуття відповідальності, якого, на жаль, бракує у нашої молоді та підростаючого покоління. Це почуття виховується через труднощі, але якщо воно сформоване, то має великий вплив на звершення у суспільстві.

Для картини необхідне полотно, для будинку – міцний фундамент. Для виховання громадянина необхідно почуття патріотизму. Саме виховання національно-патріотичної свідомості і є ядром, без якого не можливо говорити ні про які інші напрямки виховної роботи у школі.

Найбільш сприйнятливі до ідей патріотизму підлітки 8-18 років. У цьому віці у людини вже з'являється інстинкт захисту зграї, але ще немає ні сім'ї, ні дітей, відповідальність за яких змушує батьків бути більш обережними і егоїстичними. Підліток куди сильніше дорослого схильний керуватися поняттями «свій » та «чужий».

Цікаве дослідження на цю тему опублікували американські соціологи, які вивчали десятимільйонну аудиторію онлайн - ігри World of Warcraft. У цій грі учасники можуть обрати одну з двох фракцій - «Альянс» або «Орда ». Гравці різних фракцій не можуть спілкуватися один з одним у грі, зате можуть нападати на представників протилежної фракції. Згідно з опитуваннями, більшість гравців у віці до 18 років оцінюють тих, хто грає за протилежну фракцію, як «тупих, злобних, підлих, безчесних і огидних», а гравців своєї сторони - як «розумних, доброзичливих, цікавих, порядних і хороших».

Патріотизм – це і поважливе ставлення до історії своєї країни, свого народу, його традицій, і продукт історичного розвитку, життєдіяльності багатьох поколінь нашого народу. Адже патріотизм дружин княгині Ольги, Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Данила Галицького так само, як і патріотизм запорожців, козацьких полків Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Мазепи – це ті невмирущі зразки української нескореності і жертовності, на яких виростали й виховувались нові покоління героїв – кирило-мефодіївці, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, а відтак Микола Міхновський, Дмитро Донцов, Євген Коновалець, Олена Теліга і тисячі інших українців, які надали українському патріотизму виразного національного характеру.

Новим змістом наповнили його державотворці в добу Українських визвольних змагань ХХ ст.: Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Дмитро Дорошенко, В’ячеслав Липинський, Євген Петрушевич, Августин Волошин, а також мільйони українців у роки спротиву більшовицькому і гітлерівському режимам, польським пацифікаторам, російським, угорським і румунським шовіністам.

Чим вирізняється український патріотизм з-поміж інших, скажімо, від німецького, польського, російського чи французького? Насамперед тим, що він – творіння українського етносу, української нації, невіддільний від її генетичного коду, історії і ментальності. Український патріотизм через історичні обставини сформувався як визвольний і протестний, проникнутий духом нескореності, національної гордості, ідеями свободи, волі і власної державності.

Що означає бути українським патріотом сьогодні?

По-перше – бути свідомим, освіченим, моральним і активним громадянином України, піклуватися про інтереси та історичну долю країни, її міжнародний авторитет.

По-друге – з повагою ставитись до історичного минулого українського народу, до його мови, традицій, звичаїв і обрядів, до героїчних подвигів предків, берегти пам’ять про них. Адже героїзм є найвищим критерієм українського патріотизму і національної свідомості.

По-третє – палко любити Україну, виявляти готовність заради неї на самопожертву, самовіддано захищати її від зовнішніх та внутрішніх ворогів, сумлінно працювати для примноження здобутків української економіки, науки, культури і спорту.

Концепція національно-патріотичного виховання передбачає створення цілісної системи національно-патріотичного виховання молоді шляхом реалізації таких виховних завдань:

· забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей;

· виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки – Герба, Прапора, Гімну України та історичних святинь;

· сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування духовних та культурних надбань українського народу;

· формування мовної культури, володіння українською мовою та її вживання як духовного коду нації;

· формування духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української Держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини;

· відновлення і вшанування національної пам’яті;

· утвердження у свідомості громадян об’єктивної оцінки ролі українського війська в українській історії, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України та її громадян від княжої доби до наших днів;

· формування психологічної та фізичної готовності молоді до виконання громадянського та конституційного обов’язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу і розвиток мотивації молоді до державної та військової служби;

· відродження та розвиток українського козацтва як важливої громадської сили військово-патріотичного виховання молоді;

· забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, людей похилого віку, турбота про молодших та людей з особливими потребами;

· консолідація діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, навчальних закладів, громадських організацій щодо національно-патріотичного виховання;

· сприяння діяльності установ, навчальних закладів, організацій, клубів та осередків громадської активності, спрямованих на патріотичне виховання молоді;

· підтримання кращих рис української нації – працелюбності, прагнення до свободи, любові до природи та мистецтва, поваги до батьків та родини;

· створення умов для розвитку громадянської активності, професіоналізму, високої мотивації до праці як основи конкурентоспроможності громадянина, а відтак держави;

· сприяння розвитку фізичного, психічного та духовного здоров’я; задоволення естетичних та культурних потреб особистості;

· виховання здатності протидіяти проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадської діяльності;

· створення умов для посилення патріотичної спрямованості телерадіомовлення та інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного життя;

· реалізація індивідуального підходу до особистості та виховання.

У вихованні українського патріотизму, опрацюванні наукових методик цього процесу велика роль належить учителя історії, викладачам гуманітарних дисциплін, знанням української і зарубіжної історії, у яких закодовані національно-патріотичні традиції українського народу, які передаються від покоління до покоління.

Згадаймо епілог до поеми "Гайдамаки" Тараса Шевченка:

Спасибі, дідусю, що ти заховав

В голові столітній ту славу козачу,

Я її онукам тепер розказав.

Я не буду зараз говорити про той великий пласт виховної роботи, який піднімається у школі. Ми звернемося до учительської праці і ролі класного керівника у формуванні патріота. Як це зробити ненав’язливо, а дуже тонко. Щоб діти спочатку підсвідомо пишалися тим, що вони українці, а потім розгорнули свій патріотизм на повні груди і у свідомому віці могли з гордістю сказати «Я – українець!»

Під час будь-якого уроку можна згадувати прізвища видатних українських людей в різних галузях науки, культури, мистецтва.

У математиці - Михайло Остроградський, Михайло Кравчук, Анатолій Скороход.

У фізиці - Олекса Біланюк, Дмитро Іваненко, Петро Капиця. Відомі космонавти - Павло Попович, Леонід Каденюк, Анатолій Левченко.

У музиці - Максим Березовський, Дмитро Бортнянський.

У світі художників - Тетяна Яблонська, Олексій Шовкуненко, Микола Глущенко.

Не потрібно махати, як прапором, Тарасом Шевченком, іноді таке враження, що крім нього нашому народові ніким пишатися. Не можна насильно заставляти вдягати національний костюм чи брати у руки на свято прапорець – воно прийде до кожного у свій час.

Якщо під час тренінгу на тканину синього кольору чи на глобус чіпляти дитячі долоньки, вирізані з жовтого паперу, обов’язково хтось з дітей помітить, що це два кольори українського прапору.

А прогулянка у лісі можна перетворити на захоплюючий квест, шукати скарби у якому необхідно буде за картою України.

Слухаючи відому українську пісню під час класної години, не треба заставляти дітей співати: якщо класний керівник заспіває сам і буде робити це натхненно,учні самі із задоволенням почнуть підспівувати.

У вихованні патріотизму в учнів немає нічого складного і недосяжного. Трішечки творчості і фантазії, часу і наполегливості – і діти поступово почнуть розуміти, що живуть у найкращій у світі державі.

Патріотизм – це не просто повага до Батьківщини і обов'язок перед нею. Патріотизм – це велика любов до землі, по якій ходять наші діти. І саме ми маємо довести їм, що в нашій країні є, за що її любити.

Кiлькiсть переглядiв: 328

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.